Київ має шанс стати на кілька днів етностолицею Європи

«Балканфест» має стати справжнім іспитом на «європейськість» столиці, однією з складових якої є мультикультурність. Безсумнівно, подібний фестиваль міг би відбутися в Берліні, Парижі, Відні, Варшаві, та навіть у Москві був би майже гарантований успіх. Однак щодо Києва – все не так однозначно. По-перше, вважаймо, що аудиторією таких музичних імпрез є місцева інтелігенція, свідомі, прогресивно мислячі люди, які коли не конче люблять балканську музику, то йдуть на концерт для особистого розвитку.

З мого досвіду життя в Києві, громада міської інтелігенції всіх віросповідань та професій значно поступається кількості шанувальників табірного шансону. По-друге, за останній час, за винятком Горана Бреговича та Сезарії Евори, в Києві не виступив жоден із виконавців етномузики, що стали відомі прогресивній публіці одночасно з хвилею балканської музики в кінці 1990-х, таких як: Manu Chao, ADF, Buena Vista Social Club тощо. Відтоді вони встигли не раз заграти в усіх європейських столицях. Однак не все так сумно. На користь проведення фестивалю свідчать беззаперечні аргументи: українці, доведені до краю політичною брехнею та відсутністю справді потужних культурних подій, змучені карантином, з радістю прийдуть, щоб «відключитися», опинитися в іншому, кращому світі, світі позитивної музики.

Мені здається, що коріння загальноєвропейської моди на балканську та циганську музику – в постійній генетичній потребі прогресивного європейського слухача в культурному розвитку й водночас поверненні до джерел. Також цьому інтересу сприяє його небажання бути споживачем конвеєрної музичної продукції, схильність до альтернативи і готовність вибирати улюблену музику за власним смаком. Та й ця музика дійсно класна – багата за звучанням, гармонійна, сповнена високої виконавчої майстерності. Недарма сучасна балканська культура подарувала світові кількох справжніх титанів, які разом створили легенду про переплетену на гірських теренах єдину долю кількох народів, які вміють від серця святкувати й убивати, тужити й кохати.

Після балканської музичної «шокової терапії» Західна Європа звернула увагу на музику нещодавно звільнених від соціалістичного табору сусідніх країн. Із кожної прийшли найкращі — давні легенди та амбітні молоді виконавці. Створилася ціла сцена східноєвропейської музики, що згодом увійшла до обов’язкової програми великих міжнародних open air фестивалів. Часом, за правом першості, цю сцену називають балканською. Тут можна побачити різні гурти: сербські, польські, українські, румунські, російські та молдовські, адже узагальнений термін East Blok лише входить до обігу. Найсильніші, пройшовши відбір балканською сценою, виходять на головну, де зірки етномузики зустрічаються з хедлайнерами рок-фестивалів. І якщо циганська культура є невід’ємною складовою румунської та угорської музики, то поляки й чехи завжди відзначалися власною альтернативою. Що стосується місця українських гуртів на східноєвропейській музичній мапі, повторю цитату з Біблії: «сказано: стукайте, і вам відкриють». Туди здатні потрапити лише ті формації, артисти яких насправді відчувають себе частиною Європи й не бачать життя на сцені без того міжнаціонального культурного обміну, який вона пропонує.

Зізнаюся, що захоплення балканською та циганською музикою не обійшло гурт «Гайдамаки». Незбагненною любов’ю до румунського «Радіо Букурешті», як виявилося, в дитинстві палали майже всі учасники колективу. Здається, це була лише одна хвиля, яка годинами транслювала народну музику, зроблену, на відміну від радянських колгоспних мантр, на культурному рівні. Потім почали цікавитися сербськими та циганськими, кафанськими співаками й інструменталістами. Який саме вплив на козацький рок мала балканська музика, можна буде почути на нашому концерті у другий день імпрези. А зараз хочу побажати організаторам подолати всі наші містечкові дебілізми й провести фест на рівні, Києву – підтвердити омріяний статус європейської столиці, артистам – відкрити для себе ще одне фестивальне місто, а всім глядачам – циганізації, балканізації, позитивної вібрації! «Fuck the Cola, Fuck the Pizza, All we need is Slivovica!

Джерело: Український Тиждень

Не забываем про общение с журналистами на фестивале!

  • 0
  • 1 декабря 2009, 10:29
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.